Владивосток

На сьомий ранок поїзд мав прибути до Владивостока о 06:15 за московським часом, що було 13:15 за місцевим. Поллі прокинулася з першими місцевими променями світла, десь близько п'ятої.

On the seventh morning, the train was due into Vladivostok at 06:15 Moscow time, which was 13:15 local time. Polly woke at first local light, sometime around five.

За вікном ліс змінився на низькі пагорби і траву. Тихий океан був десь попереду. Вона відчувала його, так само, як відчуваєш велике водоймище ще до того, як побачиш його.

Through the window, the forest had given way to low rolling hills and grass. The Pacific was somewhere ahead. She could feel it, the way you can feel a large body of water before you see it.

Остання станція перед Владивостоком була Уссурійськ. Поїзд зупинився на п'ятнадцять хвилин. Поллі зістрибнула вниз. Жінка продавала копчену рибу з розкладного столика. Риба була срібляста. Очі були ще прозорі. Поллі спробувала маленький шматочок. Жінка загорнула його в газету і не взяла грошей. Деякі ринки працюють саме так.

The last station before Vladivostok was Ussuriysk. The train stopped for fifteen minutes. Polly hopped down. A woman was selling smoked fish from a folding table. The fish were silver. The eyes were still clear. Polly tried a small piece. The woman wrapped it in newspaper and accepted no payment. Some markets work this way.

Тихий океан з'явився з правого боку поїзда близько одинадцятої за місцевим часом. Він був сірим і яскравим.

The Pacific appeared on the right side of the train at around eleven local time. It was grey and bright.

Владивосток з'явився раптово. Місто побудоване на пагорбах, що спускаються до моря. Поїзд проходить через тунель в одному з цих пагорбів. Кінець лінії знаходиться на гавані. Буфер в кінці колії знаходиться за сорок метрів від води.

Vladivostok arrived all at once. The city is built into hills that come down to the sea. The train tunnels through one of those hills. The end of the line is on the harbour. The buffer at the end of the tracks is forty metres from the water.

Поїзд зробив свою останню зупинку. Годинник над дверима купе, що показував московський час протягом семи днів, показував 06:23. Місцевий годинник на станції показував 13:23.

The train made its final stop. The clock above the compartment door, on Moscow time for seven days, read 06:23. The local clock at the station read 13:23.

Поллі зістрибнула на платформу. Владивосток був портовим містом з низькими кам'яними будівлями і крутими вулицями. Повітря пахло рибою, іржею і сіллю.

Polly hopped down to the platform. Vladivostok was a port city of low stone buildings and steep streets. The air smelled of fish and rust and salt.

На кінці платформи стояв маленький білий обеліск. Напис на ньому свідчив КІЛОМЕТР 9,289. Кінець шляху.

At the end of the platform there was a small white obelisk. The inscription read KILOMETRE 9,289. The end of the line.

Поллі стояла біля обеліска довгу хвилину. Сім днів. Півмільярда років уральських скель. Двадцять п'ять мільйонів років Байкалу. Один кран. Вісім часових поясів, з яких поїзд дотримувався лише одного.

Polly stood at the obelisk for a long minute. Seven days. Half a billion years of Ural rock. Twenty-five million years of Baikal. One crane. Eight time zones, of which the train had observed only one.

Вона розправила свої крила. Тихий океан був одразу за стіною гавані. Вона піднялася з платформи, перелетіла через крани контейнерного порту і полетіла над затокою.

She stretched her wings. The Pacific was just past the harbour wall. She lifted from the platform, climbed over the cranes of the container port, and out over the bay.