Село під штормом

У Поллі було записане одне місце, і вона не мала уявлення, де воно. "Не підкажете, як туди дістатися?" запитала вона вівцю за сніданком. Їдьте береговою дорогою на захід, сказала вівця, доки земля не перестане вдавати, ніби тут є пагорби. Затока Скейл лежить довгою дугою блідого піску, за нею піднімається зелена тераса, і саме на ній стоїть село, наполовину втоплене в землю, з дахами, відкритими небу.

Polly had one place written down and no idea where it was. "Can you tell me how to get there?" she asked the ewe over breakfast. Follow the coast road west, the ewe said, until the land stops pretending to have hills. The Bay of Skaill is a long curve of pale sand with a green shelf behind it, and the shelf is where the village sits, half sunk into the ground with its roofs open to the sky.

Того ранку на розкопках працював кулик-сорока, а куликів-сорок чути навіть у негоду. Поллі запитала: "Я хотіла б дізнатися історію цієї пам'ятки." Люди жили тут близько п'яти тисяч років тому, сказав він. Вони обробляли це узбережжя ще до Стоунхенджа й до Великої піраміди. Потім згори прийшов пісок і залишався десь чотири тисячі років, аж поки шторм узимку тисяча вісімсот п'ятдесятого року не зніс дюну.

An oystercatcher was working the site that morning, and oystercatchers can be heard in weather. Polly asked, "I would like to know the history of this particular monument." People lived here about five thousand years ago, he told her. They were farming this coast before Stonehenge and before the Great Pyramid. Then the sand came over the top of them and stayed for roughly four thousand years, until a storm in the winter of eighteen fifty stripped the dune away.

Половину цього забрав вітер, тож Поллі попросила ще раз. "Не могли б ви, будь ласка, повторити це для мене?" У другій розповіді була та деталь, яка має значення. У кожному будинку ті самі меблі в тому самому порядку: вогнище посередині, вбудовані ліжка обабіч, а під дальньою стіною кам'яний сервант, повернутий до дверей. Він кам'яний тому, що дерева тут не було.

The wind took half of that, so Polly asked for it again. "Could you please repeat that for me?" The second telling had the detail that matters. Every house holds the same furniture in the same arrangement: a hearth in the middle, box beds at either side, and against the far wall a stone dresser facing the door. It is stone because there was no wood.

"Не скажете, чи буде музей відкритий завтра?" запитала Поллі, уже знаючи, що повернеться. Вона трохи постояла на краю одного розкритого будинку, дивлячись усередину на кімнату, облаштовану так, як облаштовує кімнату будь-хто: гарні речі там, де гість побачить їх першими.

"Could you tell me if the museum is open tomorrow?" Polly asked, already knowing she would come back. She stood a while at the edge of one open house, looking in at a room laid out the way anyone lays out a room, the good things where a visitor would see them first.