Туман змикається за нею

Останнього пообіддя Поллі знову полетіла високо над узбережжям. Під нею лежали чайні поля, кратер із двома озерами і тихий ліс, де досі живе пріоло. Звідти острів виглядав тим, чим він є: ланцюгом старих вулканів, що досі повільно вистигають у зелень.

On her last afternoon, Polly flew high above the coast again. Below her lay the tea fields, the crater with its two lakes, and the quiet forest where the priolo still lives. From up there, the island looked like what it is: a chain of old volcanoes, still slowly cooling into green.

Рибальські човни поверталися в гавань, лишаючи тонкі білі сліди на темнішому морі. Вздовж прибережної дороги одне за одним засвічувалися вогні. Від берега піднімався запах диму.

Fishing boats were heading back to the harbor, leaving thin white lines on the darkening sea. Lights came on one by one along the coast road. The smell of smoke drifted up from the shore.

З океану накотився туман, так само як цілий тиждень. Він укрив кратер, потім чайні поля, потім гавань, повільно ховаючи острів. Поллі вже бачила таке раніше.

Fog rolled in from the ocean, just as it had all week. It covered the crater, then the tea fields, then the harbor, hiding the island slowly from view. Polly had seen it do this before.

Вона полетіла над відкритою водою, коли згасало останнє світло. Позаду неї острів і далі готував вечерю під землею, вирощував чай листок за листком і беріг маленького сірого птаха у своєму лісі.

She flew out over open water as the last light faded. Behind her, the island kept cooking its dinner underground, growing its tea leaf by leaf, and keeping a small grey bird safe in its forest.