Часові пояси

На четвертий ранок поїзд був десь на захід від Новосибірська. Поллі поглянула на маленький годинник над дверима купе. Він показував 06:30. Годинник не змінювали з моменту відправлення з Москви. Усі розклади Транссибірської магістралі йдуть за московським часом, на всій довжині лінії, протягом семи днів і семи часових поясів. Неможливо керувати залізницею на відстані вісім тисяч кілометрів, якщо на кожній станції різний час.

On the fourth morning, the train was somewhere west of Novosibirsk. Polly checked the small clock above the compartment door. It read 06:30. The clock had not been changed since Moscow. All Trans-Siberian timetables run on Moscow time, the whole length of the line, for seven days and seven time zones. You cannot run a railway across eight thousand kilometres if every station has a different watch.

Однак місцевий час за вікном був близько 10:30. Сонце було на небі вже шість годин.

Local time outside the window, however, was about 10:30. The sun had been up for six hours.

Ця невідповідність між часом у поїзді та зовнішнім часом, як сказав провідник, була однією з невеликих розумових викликів подорожі. До Владивостока годинник у поїзді показуватиме одне, а місцеве сонце — на сім годин інше.

This dislocation between train-time and outside-time was, the conductor had said, one of the small mental challenges of the journey. By Vladivostok the train clock would say one thing and the local sun would say something seven hours different.

Поллі зістрибнула і пішла досліджувати.

Polly hopped down and went exploring.

Вагон-ресторан був на три вагони далі. Кожен вагон був довгим тунелем з дерев'яними панелями. Провідники в зелених уніформах сиділи з ногами на сидіннях, читаючи газети між зупинками. Вони не виглядали здивованими, побачивши папугу. Поїзд бачив багато.

The dining car was three carriages down. Each carriage was a long wood-panelled tunnel. The conductors in green uniforms sat with their feet up reading newspapers between station stops. They did not look surprised to see a parrot. The train had seen things.

Вагон-ресторан був пофарбований у бляклий червоний ззовні, всередині — у блідо-блакитний. Важкі мереживні штори. Дерев'яні кабінки. Невелика кухня на далекому кінці. Поллі вмостилася в порожній кабінці біля вікна.

The dining car was painted faded red outside, pale blue inside. Heavy lace curtains. Wooden booths. A small kitchen at the far end. Polly perched at the empty booth by the window.

Офіціант у трохи завеликому піджаку з'явився з меню російською, англійською та китайською мовами. Борщ. Пельмені. Лососева ікра. Офіціант забрав меню, а потім повернувся з маленькою тарілкою на рівні Поллі: хліб, масло і темний оселедець.

A waiter in a slightly too-large jacket appeared with a menu in Russian, English, and Chinese. Borscht. Pelmeni. Salmon caviar. The waiter took the menu back, then returned with a small plate at Polly's height: bread, butter, and dark herring.

"Від кухні," сказав він англійською.

"Compliments of the kitchen," he said in English.

Оселедець був солоно-в'ялений і насичений. Хліб мав легку кислинку від триденної ферментації. Масло було несолоне. Ця комбінація була тим, що росіяни їли на поїздах далекого сполучення вже сто двадцять років.

The herring was salt-cured and pungent. The bread had a faint sourness from three days of fermentation. The butter was unsalted. The combination was a thing Russians had been eating on long-distance trains for a hundred and twenty years.

За вікном тайга розріджувалася у високі відкриті степи. Стадо корів паслося біля маленького дерев'яного будинку. Чоловік на велосипеді чекав на залізничному переїзді.

Outside the window, the taiga had thinned into high open grassland. A herd of cows grazed near a small wooden house. A man on a bicycle waited at a level crossing.