Пором заходить у гавань

Ранковий пором обійшов низький мис і пришвартувався у Стромнессі, де будинки стоять спинами до води, а їхні гострі фронтони повернуті проти вітру. Поллі ступила на мокрі кам'яні плити й одразу зрозуміла тутешній вітер. Це був не порив. Це був стан речей. На краю причалу сидів колі й дивився на швартові. Поллі підійшла до нього. "Можете показати мені дорогу?"

The morning boat came in past a low headland and tied up at Stromness, where the houses stand with their backs to the water and their gable ends turned into the wind. Polly stepped onto wet flagstones and understood the wind at once. It was not a gust. It was a condition. A collie sat at the end of the pier watching the ropes. Polly went over to him. "Can you show me the way?"

Він запитав, куди вона хоче потрапити, і вона зізналася, що поки не знає. Тут це цілком розумна відповідь. Островів близько сімдесяти, приблизно на двадцяти з них живуть люди, і жоден не лежить далеко від берега. Тут немає лісу, немає захисних смуг, немає нічого вищого за комин фермерського будинку. "Не підкажете, де я можу сісти на автобус?" запитала вона, і він кивнув головою в бік зупинки нагорі схилу.

He asked where she wanted to go, and she admitted she did not know yet. That is a reasonable answer here. The islands number close to seventy, about twenty of them lived on, and none sits far from the shore. There is no forest, no shelter belt, nothing taller than a farmhouse chimney. "Could you tell me where I can catch a bus?" she asked, and he tipped his head toward a shelter at the top of the slope.

А тоді вона припустилася помилки пташки, яка провела літо в містах. "Скільки часу треба, щоб дійти пішки до центру міста?" Колі глянув уздовж єдиної брукованої вулиці, що тягнеться через усе містечко і місцями така вузька, що машині доводиться складати дзеркала. Одинадцять хвилин, сказав він, якщо зупинятися й розглядати вітрини.

Then she made the mistake of a bird who has spent a summer in cities. "How long does it take to walk to the city center?" The collie looked along the single flagstone street that runs the length of the town, narrow enough in places for a car to fold in its mirrors. Eleven minutes, he said, if you stop to look in the windows.

"Не скажете, чи є сьогодні якісь цікаві події?" Він поставився до питання серйозно. Розклад поромів тут і є місцевими новинами, сказав він, а все інше прибуває разом із ним. Наприкінці тижня буде човен до тюленячих скель. Є каплиця, яку збудували полонені. Є село, що чотири тисячі років пролежало під піщаною дюною, аж поки шторм не забрав ту дюну геть.

"Can you tell me if there are any interesting events today?" He took the question seriously. The ferry timetable is the local news, he said, and everything else arrives with it. There was a boat to the seal skerries later in the week. There was a chapel built by prisoners. There was a village that lay under a sand dune for four thousand years until a storm took the dune away.