Сокіл у Пікіруванні

Вона думала про сапсана два дні. Як він складав крила. Мить від сидіння до зникнення. Вона хотіла знати його форму, не в голові, а в тілі. Тож на третій ранок, поки ще не заповнилися паркувальні місця для відвідувачів, Поллі вирушила шукати птаха.

She thought about the peregrine for two days. The way it had folded its wings. The instant from perch to gone. She wanted to know the shape of it, not in her head but in her body. So on the third morning, before the visitor lots had started to fill, Polly went looking for the bird.

Вона знайшла сапсана біля Ель-Капітана, на виступі, можливо, за чотириста метрів угору. Це був самець, менший за самку, яку вона бачила з Томасом, з шиферно-сірим спинним оперенням і білими смугами на грудях. Він щось їв. Вона не вдивлялася, що саме.

She found a peregrine near El Capitan, on a ledge perhaps four hundred metres up. It was a male, smaller than the female she had seen with Tomas, slate-grey on the back, barred white on the chest. It was eating something. She did not look closely at the something.

Вона влаштувалася на гілці манзаніти приблизно за п’ятдесят метрів і чекала.

She perched on a manzanita branch about fifty metres away and waited.

Сапсан закінчив свою трапезу, витер дзьоб об камінь і подивився на неї. Він нахилив голову. Потім ступив з виступу.

The peregrine finished its meal, wiped its beak on the rock, and looked at her. It tilted its head. Then it stepped off the ledge.

Він не махав крилами. Він склав їх до тіла, наче листок, що згортається в стебло, і зірвався вниз. Поллі спостерігала, як він прискорюється. Птах пролетів половину скелі, можливо, за дві секунди. Потім він розправив крила, нахилився, піднявся вгору і зник за виступом скелі.

It did not flap. It folded its wings against its body, like a leaf pulled into a stem, and dropped. Polly watched it accelerate. The bird went past the half-mark of the cliff face in maybe two seconds. Then it pulled its wings out, banked, climbed away, and was gone behind a buttress of rock.

Сапсан у пікіруванні може досягати швидкості 380 кілометрів на годину. Це найшвидший рух серед усіх тварин на Землі. Щоб пікірувати на такій швидкості і не втратити свідомість від повітря, сапсани мають третю повіку, що закриває око, щоб захистити від вітру, і маленькі конуси в ніздрях, які діють як конус перед реактивним двигуном, сповільнюючи повітря, що входить у легені. Вони створені для падіння.

A peregrine falcon in a dive can reach 380 kilometres an hour. That is the fastest movement of any animal on Earth. To dive at that speed and not be knocked unconscious by the air, peregrines have a third eyelid that closes over the eye to keep the wind out, and small cones in their nostrils that act like the cone in front of a jet engine, slowing the air entering their lungs. They are built for the drop.

Поллі не була створена для падіння. Вона була створена для коротких ривків і точних приземлень. Вона це знала. Але цікавість була більшою за знання.

Polly was not built for the drop. She was built for short bursts and accurate landings. She knew this. But the curiosity was bigger than the knowing.

Вона піднялася на скелю до виступу, який використовував сапсан. Вона стала на нього. Падіння відкривалося під нею, майже вертикальне, запаморочливе. Долина була далеко внизу. Повітря піднімалося повз неї прохолодними хвилями.

She flew up the cliff to the ledge the peregrine had used. She stood on it. The drop opened below her, almost vertical, dizzying. The valley floor was a long way down. Air rose past her in cool waves.

Вона склала свої синьо-бірюзові крила до зеленого тіла. Вона нахилилася вперед. Вона впала.

She folded her blue-teal wings against her green body. She tilted forward. She fell.

Це не було пікірування сапсана. Це був папуга, що занадто поспішав. Вона хиталася. Вітер підхопив одне крило і намагався перекинути її. Вона виправилася, втратила лінію, знову виправилася. Двадцять метрів потому вона розкрила крила і вийшла з пікірування в розслабленій, збентеженій дузі.

It was not a peregrine dive. It was a parrot in too much hurry. She wobbled. The wind got under one wing and tried to tip her. She corrected, lost the line, corrected again. Twenty metres in, she opened her wings and pulled out of it in a loose, embarrassed arc.

Вона приземлилася на соснову гілку за сто метрів нижче виступу. Вона дихала хвилину. Потім зробила це знову, менше цього разу, з нижчої точки. Потім зробила це втретє, ще нижче.

She landed on a pine branch a hundred metres below the ledge. She breathed for a minute. Then she did it again, smaller this time, from a lower perch. Then she did it a third time, lower still.

До полудня вона здійснила вісім коротких пікірувань і одне пристойне. Жодне з них не було пікіруванням сапсана. Усі вони були трохи кращими за попередні.

By the time the sun was overhead, she had made eight short dives and one decent one. None of them were a peregrine dive. All of them were a little better than the last.

Звідкись вище на скелі, їй здалося, що вона почула крик сапсана. Вона сказала собі, що, напевно, він не сміявся з неї. Це, напевно, був просто вітер.

From somewhere higher on the cliff, she thought she heard the peregrine call. She told herself it was probably not laughing at her. It was probably just the wind.