Honey That Has Outlasted Empires

When archaeologists opened the tomb of the Egyptian king Tutankhamun in the early nineteen twenties, they uncovered jewellery, statues, and rows of sealed clay pots. Several of those pots held honey, and although three thousand years had passed since anyone had touched it, the honey inside was still perfectly good. It could, quite literally, have been eaten on the spot.

Коли на початку тисяча дев'ятсот двадцятих років археологи відкрили гробницю єгипетського фараона Тутанхамона, вони знайшли коштовності, статуї та ряди запечатаних глиняних глеків. У кількох із цих глеків був мед, і хоча минуло три тисячі років відтоді, як його востаннє торкалася людська рука, мед усередині лишався абсолютно придатним. Його справді можна було б з'їсти просто на місці.

This is far from a one off curiosity. Honey is one of the very few natural foods that essentially never spoils. Even older jars have turned up elsewhere: in Georgia, archaeologists recovered honey buried alongside a noblewoman roughly five thousand five hundred years ago, and it, too, was still sweet and edible.

Це далеко не поодинокий випадок. Мед є одним із небагатьох природних продуктів, які практично ніколи не псуються. Ще давніші глеки знаходили і в інших місцях: у Грузії археологи знайшли мед, похований поруч зі знатною жінкою приблизно п'ять тисяч п'ятсот років тому, і він теж лишався солодким і придатним до споживання.

The explanation lies in chemistry rather than magic. Bacteria cannot grow without water, and honey contains almost none. Bees begin with nectar, which starts out roughly eighty percent water, and fan it with their wings inside the hive until it has reduced to around seventeen percent, leaving a liquid so thick and dense that almost nothing can survive inside it.

Пояснення криється в хімії, а не в магії. Бактерії не можуть розмножуватися без води, а в меді її майже немає. Бджоли починають із нектару, який спочатку приблизно на вісімдесят відсотків складається з води, і обмахують його крильцями всередині вулика, доки вміст води не знизиться приблизно до сімнадцяти відсотків. У результаті виходить настільки густа й щільна рідина, що всередині неї майже ніщо не виживає.

Honey is also mildly acidic, with a pH of around four, a level most bacteria find thoroughly inhospitable. On top of that, bees add a trace of an enzyme that slowly generates hydrogen peroxide, the very disinfectant sold in any pharmacy.

Крім того, мед має слабокислу реакцію, з рівнем кислотності приблизно чотири, і для більшості бактерій це середовище цілком непридатне для життя. Додатково бджоли вносять до меду сліди ферменту, який поволі виробляє перекис водню, той самий дезінфектант, що продається в будь-якій аптеці.

Taken together, these three defences, almost no water, a low pH, and a constant faint trace of peroxide, mean that honey, once sealed and kept dry, can sit undisturbed on a shelf, in a cave, or in a royal tomb for what amounts to forever.

Разом ці три захисні механізми, майже повна відсутність вологи, низька кислотність і стала слабка присутність перекису, означають, що запечатаний і сухий мед може незворушно стояти на полиці, у печері чи в царській гробниці практично вічно.

So if your own honey ever turns cloudy and crystallises in the jar, resist the urge to throw it away. Warm it gently in a bowl of hot water and the crystals will dissolve back into syrup. The honey was never spoiled to begin with. Honey, it turns out, is almost never actually bad.

Тож якщо твій мед раптом стане каламутним і закристалізується в банці, не поспішай його викидати. Обережно підігрій його в мисці з гарячою водою, і кристали знову перетворяться на сироп. Мед насправді ніколи й не псувався. Виявляється, мед майже ніколи по-справжньому не псується.