Загубилася в Лісабоні

Софія була впевнена, що музей знаходиться за три вулиці звідси. Згідно з її картою, потрібно було лише повернути ліворуч. Але вулиці Лісабона поводилися не так, як вулиці в інших містах. Вони піднімалися вгору. Вони звивалися. Вони закінчувалися несподівано.

Sofía was sure the museum was three streets away. According to her map, all she had to do was turn left. But Lisbon's streets did not behave like streets in other cities. They climbed. They twisted. They ended without warning.

Через двадцять хвилин вона зупинилася на маленькій площі, якої ніколи не бачила на жодній карті. Кіт спав на стільці. Стара жінка розвішувала білизну з балкона.

After twenty minutes, she stopped on a small square she had never seen on any map. A cat was asleep on a chair. An old woman was hanging clothes from a balcony.

«Вибачте», — крикнула Софія догори. — «Ви знаєте дорогу до музею?» Стара жінка нахмурилася і зникла всередині. Софія подумала, що була нечемною. Але через хвилину жінка вийшла з парадних дверей будинку, повільно, тримаючи аркуш паперу.

"Excuse me," Sofía called up. "Do you know the way to the museum?" The old woman frowned and disappeared inside. Sofía thought she had been rude. But a minute later, the woman came out of the front door of the building, slowly, holding a piece of paper.

Вона намалювала маленьку карту від руки. Три вулиці, два поворота, фонтан. «Не довіряй телефону тут», — сказала вона обережною англійською. — «Телефон плутається в цьому районі».

She had drawn a small map by hand. Three streets, two corners, a fountain. "Don't trust the phone here," she said in careful English. "The phone gets confused in this neighborhood."

Софія подякувала їй. Вона не знайшла музей того дня. Паперову карту вона зберігала до кінця подорожі.

Sofía thanked her. She did not find the museum that afternoon. She kept the paper map for the rest of the trip.