Коло і ранковий пором

Кільце Бродгар стоїть на вузькому перешийку між двома озерами, і лише через це воно здається високим. Камені стоять колом близько ста чотирьох метрів завширшки, відрізаним від пустища ровом, вирубаним у суцільній скелі. Його звели від чотирьох до чотирьох з половиною тисяч років тому, і воно входить до об'єкта світової спадщини.

The Ring of Brodgar sits on a narrow neck of land between two lochs, which is the only reason it feels high. The stones stand in a circle about one hundred and four metres across, cut off from the moor by a ditch hacked into solid rock. It was raised between four and four and a half thousand years ago, and it is part of a world heritage site.

Колись каменів було близько шістдесяти. Зараз стоять тридцять шість, і проміжки належать до форми не менше, ніж самі камені. Поллі обійшла кільце довгою дорогою, ззовні, з вересом до колін і зі світлом, що лягало пласко й широко на воду з обох боків. Ніщо тут не влаштовано для відвідувача. Це влаштували для чогось іншого, і що б то не було, воно ніде не записане.

There were around sixty stones once. Thirty-six are standing now, and the gaps are as much of the shape as the stones are. Polly walked the ring the long way, on the outside, with heather to her knees and the light going flat and wide across the water on both sides. Nothing about it is arranged for a visitor. It was arranged for something else, and whatever that was is not recorded anywhere.

А тоді почалася звичайна морока від'їзду. У портовій конторі за стійкою сидів баклан, а на стіні висів друкований аркуш. "О котрій годині відходить пором?" запитала Поллі. "Скільки це коштує?" Вона дивилася на аркуш разом із ним, поки він шукав потрібний рядок. "Я хотіла б купити квиток, будь ласка."

Then the ordinary business of leaving. Back at the harbour office there was a shag behind a counter and a printed sheet on the wall. "What time does the ferry leave?" Polly asked. "How much does this cost?" She looked at the sheet with him while he found the line. "I would like to buy a ticket, please."

"Скільки триває переправа?" запитала вона наостанок і сховала квиток. Уранці пором вийшов повз той самий низький мис, яким і заходив, і острови опускалися за ним у тому порядку, в якому вона їх вивчила: містечко на одну вулицю, затока із селом усередині, каплиця з бараків, скеля, повна тюленів, і в глибині суходолу, невидиме з води, коло, у якому більшість каменів досі стоїть.

"How long does the crossing take?" she asked last, and put the ticket away. In the morning the boat pulled out past the same low headland it had come in by, and the islands went down behind it in the order she had learned them: a town on one street, a bay with a village in it, a chapel made of huts, a rock full of seals, and inland, out of sight from the water, a circle with most of its stones still up.