Крісло біля вогню

Гостьовий дім стояв над гаванню, і двері були з завітряного боку. На цих островах саме з такого боку їх і ставлять. Господинею була вівця з Норт-Роналдсі, одна з берегових овець, що їдять водорості. Поллі стояла в передпокої. "У вас є вільні кімнати?"

The guesthouse stood above the harbour, with its door on the sheltered side. On these islands, that is the side you put a door on. It was kept by a North Ronaldsay ewe, one of the shore sheep that eat seaweed. Polly stood in the hall. "Do you have any available rooms?"

Кімнати були. У вересні вони зазвичай є. Поллі сказала: "Я хотіла б тиху кімнату, будь ласка." Вівця трохи помовчала, перш ніж відповісти. Задні кімнати виходять на подвір'я, а передні на воду. Вітер знаходить і ті, і ті. За дві ночі ти перестаєш його чути.

There were rooms. There usually are in September. Polly said, "I would like a quiet room, please." The ewe waited a moment before she answered. The back rooms face the yard and the front rooms face the water. The wind finds both. After two nights you stop hearing it.

"Не могли б ви допомогти мені з багажем, будь ласка?" Вівця віднесла сумку нагору й поставила її біля крісла коло вогню. Каркас був із плавнику, бо тут не росте жодне дерево. Спинка була з вівсяної соломи, скрученої в каптур. Столяр із Керкволла на ім'я Девід Кіркнесс зробив цей виріб стандартним у середині дев'ятнадцятого століття.

"Could you assist me with my luggage, please?" The ewe carried the bag up and set it beside a chair by the fire. Its frame was driftwood, because no tree grows here. Its back was oat straw, coiled into a hood. A joiner in Kirkwall named David Kirkness made that design standard in the middle of the eighteen hundreds.

"О котрій годині виїзд?" запитала Поллі. Тут усе вирішує пором. Тоді вона сіла в крісло. Солом'яний каптур відрізав протяг від дверей, і вперше після порома вона чула власне дихання.

"What time is check-out?" Polly asked. The ferry decides everything here. Then she sat in the chair. The straw hood cut the draught from the door, and for the first time since the boat she could hear herself breathe.