Перетин Уралу

На третій ранок потяг зупинився в Єкатеринбурзі. Галина вже залишила його. Вона зійшла на станції, яку Поллі проспала, в обіймах і з невеликим помахом руки, який Поллі лише наполовину усвідомила крізь сон. Павло ще спав. Двоє нових пасажирів зайняли порожні полиці вночі: солдат років двадцяти в уніформі, яка була занадто чистою, щоб її вже носили, і старший чоловік з сивувато-жовтим волоссям та рибальською скринькою для снастей.

On the third morning, the train stopped at Yekaterinburg. Galina had already left it. She had gotten off in the small hours at a station Polly had slept through, with a hug and a small wave that Polly had only half-registered through the haze. Pavel was still asleep. Two new passengers had taken the empty bunks in the night: a soldier of perhaps twenty in a uniform that was too clean to have been worn yet, and an older man with grey-yellow hair and a fishing tackle box.

Поллі підскочила до вікна.

Polly hopped to the window.

Єкатеринбург — найбільше місто на Уралі. Уральські гори розділяють Європу та Азію. Вони не високі, більше схожі на довгий зношений хребет, ніж на стіну. Але вони старі. П'ятсот мільйонів років тому, коли формувався суперконтинент Пангея, Урал вже був значним гірським хребтом. Їх зношували протягом півмільярда років, і вони все ще тут. Це одні з найстаріших гір на Землі.

Yekaterinburg is the largest city in the Urals. The Ural Mountains divide Europe from Asia. They are not high, more a long worn ridge than a wall. But they are old. Five hundred million years ago, when the supercontinent of Pangaea was forming, the Urals were already a major mountain range. They have been worn down for half a billion years and are still there. They are some of the oldest mountains on Earth.

Транссибірська магістраль перетинає Урал через Єкатеринбург. На 1777-му кілометрі лінії є невеликий маркер, на якому з одного боку написано ЄВРОПА, а з іншого — АЗІЯ. Кожен російський пасажир, якого Поллі зустріла того ранку, розповідав їй про цей маркер. Деякі з них виходили з потяга в Первоуральську, станції, найближчій до маркера, і йшли до нього, щоб зробити фото. Провідник сказав їй з невеликою усмішкою, що маркер — це туристичний винахід. Справжній кордон, географічно, не був чітким пунктом на карті. Лінія розділу проходить приблизно вздовж вододілу річки Урал, яка сама по собі є довгою дугою, а не лінією.

The Trans-Siberian crosses the Urals through Yekaterinburg. There is a small marker at kilometre 1,777 of the line that says EUROPE on one side and ASIA on the other. Every Russian passenger Polly had met that morning had told her about this marker. Some of them got off the train at Pervouralsk, the station nearest the marker, and walked to it for photos. The conductor told her, with a small smile, that the marker was a tourist invention. The actual border, geographically, was not at a clean point on a map. The dividing line runs roughly along the watershed of the Ural River, which is itself a long arc rather than a line.

Але символічний перетин був головним.

But the symbolic crossing was the point.

Потяг вирушив з Єкатеринбурга в низькі пагорби, вкриті соснами та ялинами. Ліс змінився з попереднього дня. Білі берези все ще були тут, але тепер змішувалися з темнішими хвойними деревами. Земля була більш зморшкуватою. Невеликі річки текли в неглибоких долинах.

The train pulled out of Yekaterinburg into low hills covered in pine and spruce. The forest had changed since the day before. The white birches were still there, but mixed now with darker conifers. The land was more wrinkled. Small rivers ran in shallow valleys.

Новий пасажир зі скринькою для снастей відкрив її і розклав свої приманки на невеликому столику. Він розклав їх за кольором. Здавалося, що зараз йому жодна з них не потрібна. Він просто хотів їх викласти.

The new passenger with the tackle box opened it and laid out his lures on the small table. He arranged them by colour. He did not appear to need any of them at the moment. He just wanted them out.

"Де ви ловите рибу?" — обережно запитала Поллі.

"Where do you fish?" Polly asked, carefully.

Він підняв погляд. Здавалося, його не здивувало, що папуга заговорила. "Озеро Байкал," — сказав він. "Через три дні. Омуль. Байкальський лосось. Ви не знайдете його ніде в світі." Він вказав на певну зелену-срібну ложку. "Це те, що я використовую."

He looked up. He did not seem surprised that a parrot had spoken. "Lake Baikal," he said. "In three days. Omul. The salmon of Baikal. You will not find it anywhere else in the world." He pointed at a particular green-and-silver spoon. "This is what I use."

Поллі нахилила свою червону голову. Чоловік закрив скриньку для снастей.

Polly tilted her red head. The man closed the tackle box.

Кілька годин потому, поблизу Первоуральська, потяг сповільнився, проїжджаючи повз невеликий білий обеліск на галявині. На одній стороні обеліска була металева табличка з написом ЄВРОПА кирилицею. Табличка на іншій стороні мала напис АЗІЯ. Невелика група з трьох туристів фотографувалася. Вони махали потягу. Павло, тепер уже прокинувшись, підняв руку від свого ноутбука і помахав у відповідь.

A few hours later, near Pervouralsk, the train slowed past a small white obelisk in a clearing. The obelisk had a metal plate on one side reading EUROPE in Cyrillic. The plate on the other side read ASIA. A small group of three tourists were taking a photo. They waved at the train. Pavel, now awake, lifted a hand from his laptop and waved back.

Обеліск зник за ними. Сосни знову зімкнулися. Потяг перетнув континент так, як ви могли б перейти невелику вулицю.

The obelisk slid away behind them. The pines closed back in. The train had crossed a continent the way you might cross a small street.