Березові ліси

На другий ранок потяг вже був за чотириста кілометрів на схід від Москви. Поллі прокинулася на маленькому складному столику, де провела ніч під кутком бежевого кардигана жінки. Світло через вікно було м'яким сірим, як ранній літній північний ранок. Жінка вже була на ногах і пила чай зі склянки з металевим тримачем.

On the second morning, the train was already four hundred kilometres east of Moscow. Polly woke up on the small folding table where she had spent the night under a corner of the woman's beige cardigan. The light through the window was the soft grey of an early summer northern morning. The woman was already up and drinking tea from a glass with a metal holder.

"Берези," сказала жінка.

"Birches," the woman said.

Поллі подивилася. За вікном дерева з білими стовбурами промайнули зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину. Вони були всюди. Вони не закінчувалися. Вони не були в гаях. Вони не були на галявинах. Вони були всім ландшафтом. Ліс став безперервною реальністю.

Polly looked. Outside the window, white-trunked trees were running past at sixty kilometres an hour. They were everywhere. They went on. They were not in groves. They were not in clearings. They were the entire landscape. The forest had become a continuous fact.

Це був західний край російського березового поясу. Біла береза, Betula pubescens. Деякі пухнасті. Деякі сріблясті. Цей вид має найширший природний ареал серед усіх листяних дерев на Землі. Він може рости на землі, де майже нічого іншого не виживає. Він процвітає в холодних бідних ґрунтах, на болотах, на краях лісів, де більші дерева не можуть закріпитися. Це дерево, яке каже: тут був вогонь. Або: тут буде ліс, зрештою, але я тут перша.

This was the western edge of the Russian birch belt. White birch, Betula pubescens. Some downy. Some silver. The species has the widest natural range of any deciduous tree on Earth. It can grow on land where almost nothing else will. It thrives in cold poor soils, in marshes, on the edges of forests where larger trees cannot get a foothold. It is the tree that says: there has been a fire here. Or: there will be a forest here, eventually, but I am here first.

Молодий чоловік з ноутбуком, якого звали Павло, підняв погляд від свого набору тексту. "Ти папуга," сказав він рівним англійським. "Я помітив." Він повернувся до набору тексту. Жінка, яку звали Галина, налила другу склянку чаю і запропонувала її Поллі. Вона була кольору міцного бурштину. Лимонна долька зверху плавала, як маленький жовтий човник.

The young man with the laptop, whose name turned out to be Pavel, looked up from his typing. "You are the parrot," he said in flat English. "I noticed." He went back to typing. The woman, whose name was Galina, poured a second glass of tea and offered it to Polly. It was the colour of strong amber. The lemon slice on top floated like a small yellow boat.

Поллі обережно відпила ковток з краю склянки. Він був дуже гарячим і дуже солодким. Самовар у кінці вагона працював безперервно дванадцять годин.

Polly drank a sip, carefully, off the edge of the glass. It was very hot and very sweet. The samovar at the end of the carriage had been running for twelve hours straight.

Поллі підскочила до вікна. Берези продовжувалися. Іноді тонка чорна річка. Іноді маленьке село з сірих дерев'яних будинків з різьбленими віконними рамами. Потім знову берези.

Polly hopped to the window. The birches kept going. Occasionally a thin black river. Occasionally a small village of grey wooden houses with carved window frames. Then more birches.

"Найдовша частина цієї подорожі," сказала Галина, "це дерева. Люди цього не розуміють, поки не проїдуться. Ви сидите в потязі шість днів і дивитеся на дерева. Їм немає кінця. На картах це зелений колір, як будь-який інший зелений. У потязі це щось інше."

"The longest part of this trip," Galina said, "is the trees. People do not understand this until they ride it. You sit in a train for six days and you look out at trees. There is no end to them. In the maps it is a green colour like any other green. In the train it is something else."

Поллі нахилила свою червону голову.

Polly tilted her red head.

Тайга починається, технічно, десь за Волгою. Ліс, який вона зараз спостерігала, все ще був змішаним європейським лісом. Але його структура, те, як він заповнював вікно без жодного орієнтира, вже була тим, чим стає тайга. Більшість Росії покрита таким лісом. Близько сорока відсотків території країни — це тайга. Країна містить приблизно двадцять відсотків усіх світових стоячих лісів. З повітря, взимку, Росія — це переважно сніг на деревах.

The taiga begins, technically, somewhere past the Volga. The forest she was watching now was still mixed European forest. But the structure of it, the way it filled the window without any landmark to anchor it, was already what taiga becomes. Most of Russia is covered by forest like this. About forty percent of the country's land area is taiga. The country contains roughly twenty percent of all the world's standing forest. From the air, in winter, Russia is mostly snow on trees.

Поллі випила другий ковток. Павло друкував. Галина повернулася до своєї книги. Потяг продовжував свій рівномірний ритм. За вікном чотириста кілометрів промайнули, ніби це була одна безперервна береза.

Polly drank a second sip. Pavel typed. Galina returned to her book. The train made its steady rhythm. Outside the window, four hundred kilometres slid past as if it were one continuous birch.